E-COURIER

Матеріали на економічні та соціальні теми



Головна | Аграрії | Енергетика | Фінанси | Підприємництво | Промисловість | Соціальні питання | Різне | Контакти


КІНСЬКА СИЛА


Галицькі газди мріють сьогодні про те, щоб вітчизняні виробники сільськогосподарської міні-техніки виготовили механізми, які за всіма показниками можуть конкурувати з… конем. Адже чи не найбільшим парадоксом ХХI століття на Галичині стало відродження коней як головної тяглової сили індивідуального селянського господарства. У 1971 році найбільший рівень поголів'я коней у Львівській області складав 68,6 тис. У колгоспах і радгоспах — 68,2 тис., а в індивідуальних господарствах — лише 400


Цього року майже побито давній рекорд: хоча в колективних господарствах залишилося лише 10 тис. коней, зате в індивідуальних їх аж 57,4 тис.! На думку заступника начальника головного управління сільського господарства і продовольства Львівської облдержадміністрації Володимир Коцюби, сьогодні, через 30 років технічного прогресу, ця тенденція посилюватиметься й надалі, якщо село не одержить дешевої і надійної міні-техніки.

Об'єктивною передумовою нинішньої ситуації було те, що Львівщина стала першою в Україні областю, де після реорганізації колективних господарств селяни одержали у приватне користування земельні наділи середньою площею у півтора гектара. Мала техніка новоявленим землевласникам виявилася не по кишені. Навіть найпростіший мотоблок коштує 1 тис. дол., а міні-трактор харківського виробництва — 3 тис. дол. А хто все-таки спромігся їх придбати, у того швидко забракло грошей на паливно-мастильні матеріали та ремонт. Технічний сервіс досі практично відсутній.

А ось за вороного чи гнідого газді нині досить заплатити від 1 до 2 тис. грн. Їх продають несправедливо дешево — за ціною живої ваги при здачі на бойню для переробки. Ніби та користь, яку кінь приносить господарству два десятки літ, як мовиться, без ремонту, не більша від ціни корму і догляду за ним. Крім того, селянин підраховує, що кінь невибагливий щодо погодних умов: у дощ не забуксує. Та ще й дає 8-10 т безплатного гною на рік. Натомість з'їдає кінь-роботяга за день 3-4 кг вівса по 25 коп. кожен. Це 1,5-2 т вівса за рік або 500 грн. Порівняймо: для обробітку 1,5 га землі міні-технікою лише на пальне потрібно гривень триста.

Тому останнім часом галицьке село щороку примножується на нову тисячу коней. Однак беззастережно радіти цьому можуть хіба що екологи — менш шкідливого для довкілля виду транспорту їм не знайти. А навіть найпалкіші прихильники розвитку конярства мають кілька застережень. Головний напрям конярства у нас — робочо-користувальний. Інші напрями — спортивний, прикладний (коні для цирку, кіно, прогулянок), продуктивний (для одержання кумису на кобилофермах), племінний — занедбані. Якщо у світі існує 250 порід коней, то в Україні вже тільки 10. Найпопулярніші у західних областях — торійська, гуцульська, російський та орловський рисаки, ваговози.

Колись на Львівщині племінною справою професійно займалися потужні конярські господарства у Бродівському та Радехівському районах, а тепер вона цікавить хіба що невеличкий селективний племконецентр у Судовій Вишні та приватне підприємство "Богданагро" у Мостиському районі (там є по 15-20 породистих кобилематок). Ось чому тепер у Галичині розвелося більше, ніж деінде у світі, так званих місцевих порід. Цих без роду й племені коней щонеділі у найширшому асортименті продають на базарах чи не в кожному райцентрі.

— В Україні прийнято спеціальну державну програму з розвитку племінної справи, — розповідає Володимир Коцюба. — Якщо господарство потрапляє у сферу її фінансування, то на кожного коня щороку одержуватиме 1,2 тис. грн. Але треба виконати низку вимог. Поки що на це спромігся тільки Львівський іподром. Цьогоріч заявку подав ще й "Богданагро".

Та сьогодні селян турбує не так племінна справа, як клопоти з придбанням упряжі. Збрую виробляють кустарним способом і її бракує. Так само, як і кінних косарок, грабарок, картоплекопачок та картоплесаджалок, які галичани везуть з Польщі. А цей реманент вкрай необхідний для того, щоб з кінською поміччю орати, культивувати, боронувати — готувати землю до посіву, а відтак збирати урожай.

Крім традиційних вантажоперевезень, селяни дедалі частіше використовують коней і для поїздок. Багато з них мають і робочих коней, і виїзних. А про престижність такого виду транспорту можна судити бодай з того, що нині весільний кортеж у Львові ліпше прикрашає бричка ручної роботи, ніж останньої моделі "Мерседес".

З цього приводу, кажуть фахівці, ні сумувати, ні радіти нема підстав: сільська економіка реформується так, як їй дозволяють ринкові умови. І як завжди в Україні, коні не винні...



Всі права захищені. Проект "УОЦР"